Опис моєї подорожі на Шацькі озера.


Оригінал тут:


http://lanos.com.ua/forum/viewtopic.php?t=11501





***********************************************************


Прийшла і моя черга написати якийсь фото-звіт. Отже, зібрались ми із моїм дружбаном, Миколою, разом із своїми прекрасними половинками, поїхати у невеличку відпустку мальовничими місцинами України. Хотілось чогось екзотичного, недорогого і щоб можна було туди поїхати автомобілем. Так чи інакше, таким місцем було вибрано Шацькі озера, які знаходяться у Волинській області, дуже близько від кордону між Україною, Польщею та Білорусією.







Виїзд було намічено на 23 червня. Маршрут Київ – Житомир – Рівне – Луцьк – Любомль – Шацьк. В зв’язку із всякими обставинами виїхали аж о 12-й ранку. Перед поїздкою заскакую на заправ очку, заливаю бак під зав’язку, підкачую колеса до 2.1.






Погода чудова для поїздки, не сильно жарко і не холодно. Дорога від Києва до Житомира чудова, від Житомира до рівного теж хороша – їдеться легко, а враховуючи, що десь посередині дороги я дав порулити .Миколі, то дорога взагалі пройшла легко.





Відверто поганих відрізків дороги не було протягом всієї поїздки. Десь за Луцьком двохколійну дорогу заміяє одноколійна (в кожну сторону), але саме покриття непогане. А там, де ближче до кордону, дорога взагалі рівненька. По прибутті на місце таки почав лити дощик, який гнався за нами всю дорогу і не міг наздогнати. В зв’язку з цим ми трохи засмутились, бо планували в основному купатись в озерах і засмагати, а погода своїми дощами, натомість, приготувала інші альтернативи. Негативно, також, вплинув на наш настрій той факт, що зізвонившись по-дорозі з хазяйкою котеджу, який ми собі заздалегідь забронювали на період з 23-го по 30-те число ми взнали, що наш котедж віддали іншим відпочиваючим, які приїхали на пару днів раніше нас. Ціна обіцяного нам 4-хмісного котеджу на озері Пісочному була 380 грн. на добу. В цю суму, звичайно, не входить ніяке харчування і т.д. Намагаючись загладити свою вину, хазяйка котеджу дала нам телефон якоїсь її знайомої, яка також здає кімнатки. Після продзвонки виявилось, що у неї одна кімнатка коштує 200, а інша 250 грн. Досить дорожче і умови гірші ніж раніше, але було вирішено спочатку поїхати подивитись, що там пропонується і від того відштовхуватись. Будиночки нової хазяйки знаходились також на озері Пісочному, поряд з відомим санаторієм «Лісова пісня». Отже, по приїзду, ми спочатку заскочили в сам санаторій, а потім на основі побаченого планували підти до приватних садиб.



Ось так виглядає центральний корпус «Лісової пісні»:





А отакий вигляд із цього центрального корпуса:


А отакі грибочки ростуть на території санаторію:




По цінах. В санаторії нам повідомили, що ціни приблизно від 160 до 570 грн. з чоловіка і якщо проживати не менше тижня, то в цю суму вже входить триразове харчування в їх столовці. Здається, також, туди входить і якийсь набір лікувально-профілактичних процедур в їхньому закладі. Однак, що мене здивувало, ні адміністрація санаторію, ні лікувальний корпус у вихідні не працюють, тому поселитись в санаторії нам би не вийшло, якби навіть хотіли. Але ми не хотіли, бо ціни кусачі, а все навколо виглядало не дуже гарно. Ми зробили висновок, що туди їздять в основному по путівках від підприємств, профсоюзів і т.д., бо звичайні люди навряд би платили за те гроші і чималі. Далі пішли до приватників. Будиночки приватників буквально ліпляться до огорожі санаторію і в основному там живе обслуговуючий персонал санаторію, але в більшості таки відпочивальники. Ось в такому будиночку нам пропонувала кімнатки хазяйка, яку нам порадили:






Хазяйка ця набудувала на своїй невеличкій ділянці 3 чи 4-ри таких двоповерхових будиночків з великою кількістю двомісних кімнаток. Тут нам теж несподобалось, але ми, на всяк випадок, з нею трохи поторгувались, зійшлись на двохсот гривнях і пішли оцінити, який ще асортимент можна знайти в цьому та навколишніх селах. Треба сказати, що пошуки наші були малоефективні, бо через кілька днів мали бути довгі вихідні з приводу дня конституції і на той період всі пристойні місця були заброньовані. Там відпочиває дуже багато Львів’ян, Волинян та Рівненчан. Вдосталь покатавшись на моїй Ланьці по лісових дорогах ми все-таки повернулись до будиночків поблизу «Лісової пісні» і вже хотіли йти до намічених нами спочатку кімнаток, коли майже випадково натрапили на прикольно організовані кімнатки у вигляді мотелю. Ось так вони приблизно виглядали:



На огородженій гарним дерев’яним парканом території було 6 кімнаток, кожна з окремим входом. Спільна для всіх кімнат кухня і туалет та душ із гарячою водою. Присутнє супутникове телебачення, і мангальчик:

До того ж така кімнатка на двох коштувала лише 130 грн. Відразу за парканом починався ліс, було, також, місце де поставити авто. Одним словом ми, змучені дорогою та довгими пошуками, а також зморені свіжим повітрям хвойного лісу, з радістю прийняли ту пропозицію і нашвидку розмістивши в кімнатках свої речі, побігли в місцеве кафе поїсти місцевих страв та випити по кухлику горілочки. На другий день ми планували ознайомлювальну поїздку по околицях. Так як напередодні горілочкибло випито немало, то вранці я встав годин в 6 і взявся виганяти залишки вчорашнього алкоголю за допомогою пробіжки до озера:



Отак я зловив веселку, але так як фотограф тільки я, то довелось форкатись самому.


Другий день видався на диво погожим, тому зганявши в центр місцевої цивілізації, село Шацьк, ми закупили на ринку всяких ягід, м’яса на шашличок та іншої смакоти. Пару слів про місцеву кулінарну фішку – це вугор, риба яка живе виключно в чистій воді, а так як озера дуже чисті, то його тут достатньо, щоб задовольнити потреби всіх туристів. Основна фішка з вугря – сирокопчений вугор, але користуються популярністю також юшка з вугря і живий вугор, якого можна купити в базарний день, а потім готувати його на грилі чи ще щось з ним робити. Середнього розміру копчений вугор (40-60 см) коштує порядка 50 грн. Великий ваговитий вугор коштує порядка 90-120 грн. Ну і є маленькі по 25-30 грн. Все це необхідно скуштувати, хоча б для того, щоб зрозуміти, що все це досить смачно, але нічого особливо надзвичайного. Повалявшись цілий день на чудовому пісчаному пляжі ми приготували просто мегасуперський шашличок і з задоволенням його хряцнули під коньячок і вино:





На третій день ми поїхали на найбільше місцеве озеро – Світязь. Воно дійсно велике – завширшки в 5.3 км, а завдовжки 9.5 км. Найглибше місце – 68.4 метра!!! А в середньому близько 7-ми метрів.

Побувавши на Світязі ми знайшли людей в кого орендувати човен, та розпитали про рибалку. Таким чином запланували собі на наступний ранок рибалочку. Отакі мальовничі дороги навколо озера і я не втримався, щоб не зробити фотку з нашим клубним логотипом:

А ще ми взнали від хазяйки будиночків, що якщо нам ліньки платити по 10 грн за літрову баночку чорниці, яка якраз там найпопулярніша в ту пору, то ми можемо нарвати її в лісі прямо поряд з будинком. Ми спробували, дійсно в лісі цілі килими чорниці, щоправда порядком визбираної місцевими жителями:



Але вирішили, що для отримання більшого задоволення і меншої кількості комариних укусів краще таки ту ягоду купувати. Оце гарна лісова дорога до санаторію «Лісова пісня»:


Наступного ранку двинулись на рибалку на озеро Світязь.

Рибак, який обіцяв нам показати місця, де сильно ловиться риба, видно трошки проспав. Тож ми самі знайшли місце під кущиками де досить жваво клювали невеличкі окунці і маленька плотвичка.

Потім до нас підпливла місцева інспекція заповідника і перевірили на наявність квиточків на вилов риби. Квитків в нас, звичайно, не було, тому нам довелось купити їх на місці по 2 грн з чоловіка. При цьому ми взнали, що якби ми купували їх в кіоску на березі, то вони б нам обійшлись по 3 грн. Отака фішка… 
По дорозі назад жіноче населення лодки примусило нас завернути ближче до камишів, де росли гарненькі білі лілії. Що ми там робили з тими ліліями говорити не буду, бо вони ніби записані в червону книгу.

Ввечері ми відвідали баньку з неодмінним купанням в озері:

Коротше, в цілому прикольно відпочили і розслабились. Є, звичайно, багато недоліків в плані відпочинку в тих краях, але для мене особисто основним недоліком була погода. Все інше відносно.
28-го червня ми покинули Шацьк і двинулись в сторону кордону, з метою відвідати героїчне місто Брест. Але на кордоні з Білорусією нас завернули наші ж прикордонники, бо авто, яким я керував не моє, а керую ним по довіреності. Так що зважайте, за кордон не виїдеш на машині по довіреності і навіть з тимчасовим техпаспортом. То ми розвернулись і поїхали в Київ.
По дорозі в Київ, на виїзді з Шацьку, нас зустріла сила силенна авто, - населення міст прямувало масово відпочивати на оазисах природи. Чомусь в мене склалось враження, що якщо вони не зважають на ПДР і їздять по зустрічній смузі так, то і правил поведінки на природі вони теж не будуть сильно слідувати. Урбан піпл, відпочивайте за кордоном – бережіть природу України.