Подорож в Кам'янець-Подільський. Частина 1 - Кам'янець-Подільський - місто-фортеця.

Подорож в Кам'янець-Подільський. Частина 1 - Кам'янець-Подільський - місто-фортеця.Продовжуючи серію описів наших подорожей славними місцями України, розкажу про нашу грандіозну подорож до Кам'янець-Подільського(К.-П.), а, вірніше в район цього славетного міста, який можна ще назвати Подільськими товтрами. Там, в безпосередній близькості один від одного, розміщено дуже багато цікавих, з туристичної точки зору, місцин, які обов'язково треба відвідати тим, хто цікавиться історією, археологією, або просто хоче корисно і цікаво провести час. На цій карті зірочками відмічені цікаві та визначні місця:

Цю подорож ми з друзями планували на травневі свята, завдяки яким ми мали 4 вихідних підряд в 2008 році. Так як за один день оглянути все, що нам хотілось побачити неможливо, то організовано все було так, що ми з друзями базувались в місті Старокостянтинові, від якого до Кам'янця-Подільського приблизно 130км, а отже ми могли кілька разів мотнутись туди і назад нашими авто.

Отже, 1-го травня, прокинувшись і привівши себе до тями після альтернативного відпочинку з шашличком і сауною напередодні, годин у 9 ми змогли вирушити в напрямку Ка'янця. Погода, всупереч прогнозам злобних синоптиків, видалась чудова і, мабуть, через це просувались ми не занадто швидко, часто зупиняючись по дорозі, подихати свіжим повітрям на узбіччі та перевірити чи нема чого цінного за найближчими кущами. ;) Дорога від Старокостянтинова до Хмельницького досить непогана, а от через саме місто Хмельницький проїхати досить важко. Якогось простого транзитного шляху там немає, крім того досить багато односторонніх вуличок і т.д. Нас врятувало те, що з нами був мій брат, Іван, який непогано орієнтується на тих вулицях. Вже зовсім недалеко від К.-П. дорога дуже характерно звивається зміюкою по горбах і між ними. Кругом стоять знаки обмеження швидкості то 60 то 40, а місцями і 20. І от за черговим таким поворотом панове ДАІшники з "фарою" спрямовують своєю полосатою палкою мою "Лагуну" до узбіччя. Чесно-кажучи, я, як водій, був здивований, бо їхав дійсно нешвидко, але вони продемонстрували мені, що моя швидкість була 54км/год всупереч знакові, який обмежував швидкість до 40. Ну, обмежились протоколом з попередженням, зате мої пасажири, та пасажири нашої другої автівки, ВАЗ 2108, мали нагоду ще раз погуляти по узбіччю. :)

І ось, нарешті ми в місті. Далі, користуючись вказівниками "Старе місто" та "Фортеця"(здається так вони звучали) ми доїхали до історичної частини К.-П., запаркувались недалеко від відомого моста через каньйон і вирушили в пішоходну екскурсію. Буквально з перших кроків ми були зачаровані отакими краєвидами:



Трохи зайшовши в місто, буквально на першій же площі ми призупинились, щоб вирішити як саме ми будем проводити нашу екскурсію, а також, сфоткатись нарешті всім разом.



Після недовгих роздумів було прийнято рішення розпочати екскурсію зі смачного обіду.





Як потім виявилось, ми тоді вибрали чи не найдорожчу кафешку в місті. До речі і страви там були не дуже смачні, і замовлення нам несли досить довго... Поки ми чекали замовлення і поглинали його, завдяки рекламним оголошенням і досягненням мобільного звязку ми встигли домовитись про те, щоб нашу компашку поводив по місту кваліфікований екскурсовод. Вже трохи забув ціну, але здається на нас 7-ох чоловік це коштувало близько 200 гривень.
Нам попалась досить непогана екскурсовод, яка провела нас не просто через центр, а якимсь своїм хитрим маршрутом, місцями де далеко не всі туристи ходять. Ну, звичайно що і найпопулярніші місця в К.-П. ми теж не оминали.

Спершу ми відвідали якийсь собор, який особисто мені запамятався тим, що в ньому одному, через брак території в місті, розміщуються багато різних престолів від різних релігійних конфесій.





Заодно там же, чомусь, багаті люди тулили якісь витвори мистецтва повязані з якимись їхніми сімейними цінностями.


Цікаво, також, було походити по тих місцях, на яких напівзруйновані споруди свідчили про високоорганізовану оборонну систему міста.





Єдине, що при цьому трохи засмучує, це те, що серед хитросплетіння всіх цих мурів, башт та тунелів сучасні мешканці не зважаючи ні на що будують свої оселі, вирощують городину і т.д.



А це відома "вітряна брама", або "вєтрєнниє ворота", названі так з легкої руки визначного Петра І, який свого часу відвідував місто-фортецю. В цій брамі дійсно постійно стоїть протяг:





По ходу екскурсії нам показали будинок де жила Софія-тричі продана. Це та сама Софія, парком імені якої зараз так захоплюються відвідувачі в славному місті Умані. Виявляється історія цієї жінки дуже непроста і неоднозначна. Мені тяжко зараз оцінити специфіку того часу, яка, можливо, примушувала цю жінку поводити себе не завжди в рамках того, що зараз називається пристойністю, але з усього того я точно зрозумів, що ця жінка була неймовірно приваблива і спокуслива.



Зрештою ми підійшли до основної історичної памятки міста К.-П. - замку. Саме там міститься культурно-туристичний центр і саме там створено найбільше умов, щоб гості міста могли радісно витратити свої грошики.




Це і колоритний генделик "Під брамою" (до речі досить приємне і зовсім недороге місце):




і продаж сувенірних виробів, і усілякі народні забави типу стрілянини з лука, арбалета:






Крім того можна було відвідати рукотворні експозиції, організовані в переходах та підвалах замку.




Під кінець нашої екскурсії почався рясний дощик і ми якнайшвидше подались до своїх авто, щоб поїхати додому, а на другий день відвідати фортецю Хотин та ще ряд цікавих місцин.

Опис моєї подорожі на Шацькі озера.


Оригінал тут:


http://lanos.com.ua/forum/viewtopic.php?t=11501





***********************************************************


Прийшла і моя черга написати якийсь фото-звіт. Отже, зібрались ми із моїм дружбаном, Миколою, разом із своїми прекрасними половинками, поїхати у невеличку відпустку мальовничими місцинами України. Хотілось чогось екзотичного, недорогого і щоб можна було туди поїхати автомобілем. Так чи інакше, таким місцем було вибрано Шацькі озера, які знаходяться у Волинській області, дуже близько від кордону між Україною, Польщею та Білорусією.







Виїзд було намічено на 23 червня. Маршрут Київ – Житомир – Рівне – Луцьк – Любомль – Шацьк. В зв’язку із всякими обставинами виїхали аж о 12-й ранку. Перед поїздкою заскакую на заправ очку, заливаю бак під зав’язку, підкачую колеса до 2.1.






Погода чудова для поїздки, не сильно жарко і не холодно. Дорога від Києва до Житомира чудова, від Житомира до рівного теж хороша – їдеться легко, а враховуючи, що десь посередині дороги я дав порулити .Миколі, то дорога взагалі пройшла легко.





Відверто поганих відрізків дороги не було протягом всієї поїздки. Десь за Луцьком двохколійну дорогу заміяє одноколійна (в кожну сторону), але саме покриття непогане. А там, де ближче до кордону, дорога взагалі рівненька. По прибутті на місце таки почав лити дощик, який гнався за нами всю дорогу і не міг наздогнати. В зв’язку з цим ми трохи засмутились, бо планували в основному купатись в озерах і засмагати, а погода своїми дощами, натомість, приготувала інші альтернативи. Негативно, також, вплинув на наш настрій той факт, що зізвонившись по-дорозі з хазяйкою котеджу, який ми собі заздалегідь забронювали на період з 23-го по 30-те число ми взнали, що наш котедж віддали іншим відпочиваючим, які приїхали на пару днів раніше нас. Ціна обіцяного нам 4-хмісного котеджу на озері Пісочному була 380 грн. на добу. В цю суму, звичайно, не входить ніяке харчування і т.д. Намагаючись загладити свою вину, хазяйка котеджу дала нам телефон якоїсь її знайомої, яка також здає кімнатки. Після продзвонки виявилось, що у неї одна кімнатка коштує 200, а інша 250 грн. Досить дорожче і умови гірші ніж раніше, але було вирішено спочатку поїхати подивитись, що там пропонується і від того відштовхуватись. Будиночки нової хазяйки знаходились також на озері Пісочному, поряд з відомим санаторієм «Лісова пісня». Отже, по приїзду, ми спочатку заскочили в сам санаторій, а потім на основі побаченого планували підти до приватних садиб.



Ось так виглядає центральний корпус «Лісової пісні»:





А отакий вигляд із цього центрального корпуса:


А отакі грибочки ростуть на території санаторію:




По цінах. В санаторії нам повідомили, що ціни приблизно від 160 до 570 грн. з чоловіка і якщо проживати не менше тижня, то в цю суму вже входить триразове харчування в їх столовці. Здається, також, туди входить і якийсь набір лікувально-профілактичних процедур в їхньому закладі. Однак, що мене здивувало, ні адміністрація санаторію, ні лікувальний корпус у вихідні не працюють, тому поселитись в санаторії нам би не вийшло, якби навіть хотіли. Але ми не хотіли, бо ціни кусачі, а все навколо виглядало не дуже гарно. Ми зробили висновок, що туди їздять в основному по путівках від підприємств, профсоюзів і т.д., бо звичайні люди навряд би платили за те гроші і чималі. Далі пішли до приватників. Будиночки приватників буквально ліпляться до огорожі санаторію і в основному там живе обслуговуючий персонал санаторію, але в більшості таки відпочивальники. Ось в такому будиночку нам пропонувала кімнатки хазяйка, яку нам порадили:






Хазяйка ця набудувала на своїй невеличкій ділянці 3 чи 4-ри таких двоповерхових будиночків з великою кількістю двомісних кімнаток. Тут нам теж несподобалось, але ми, на всяк випадок, з нею трохи поторгувались, зійшлись на двохсот гривнях і пішли оцінити, який ще асортимент можна знайти в цьому та навколишніх селах. Треба сказати, що пошуки наші були малоефективні, бо через кілька днів мали бути довгі вихідні з приводу дня конституції і на той період всі пристойні місця були заброньовані. Там відпочиває дуже багато Львів’ян, Волинян та Рівненчан. Вдосталь покатавшись на моїй Ланьці по лісових дорогах ми все-таки повернулись до будиночків поблизу «Лісової пісні» і вже хотіли йти до намічених нами спочатку кімнаток, коли майже випадково натрапили на прикольно організовані кімнатки у вигляді мотелю. Ось так вони приблизно виглядали:



На огородженій гарним дерев’яним парканом території було 6 кімнаток, кожна з окремим входом. Спільна для всіх кімнат кухня і туалет та душ із гарячою водою. Присутнє супутникове телебачення, і мангальчик:

До того ж така кімнатка на двох коштувала лише 130 грн. Відразу за парканом починався ліс, було, також, місце де поставити авто. Одним словом ми, змучені дорогою та довгими пошуками, а також зморені свіжим повітрям хвойного лісу, з радістю прийняли ту пропозицію і нашвидку розмістивши в кімнатках свої речі, побігли в місцеве кафе поїсти місцевих страв та випити по кухлику горілочки. На другий день ми планували ознайомлювальну поїздку по околицях. Так як напередодні горілочкибло випито немало, то вранці я встав годин в 6 і взявся виганяти залишки вчорашнього алкоголю за допомогою пробіжки до озера:



Отак я зловив веселку, але так як фотограф тільки я, то довелось форкатись самому.


Другий день видався на диво погожим, тому зганявши в центр місцевої цивілізації, село Шацьк, ми закупили на ринку всяких ягід, м’яса на шашличок та іншої смакоти. Пару слів про місцеву кулінарну фішку – це вугор, риба яка живе виключно в чистій воді, а так як озера дуже чисті, то його тут достатньо, щоб задовольнити потреби всіх туристів. Основна фішка з вугря – сирокопчений вугор, але користуються популярністю також юшка з вугря і живий вугор, якого можна купити в базарний день, а потім готувати його на грилі чи ще щось з ним робити. Середнього розміру копчений вугор (40-60 см) коштує порядка 50 грн. Великий ваговитий вугор коштує порядка 90-120 грн. Ну і є маленькі по 25-30 грн. Все це необхідно скуштувати, хоча б для того, щоб зрозуміти, що все це досить смачно, але нічого особливо надзвичайного. Повалявшись цілий день на чудовому пісчаному пляжі ми приготували просто мегасуперський шашличок і з задоволенням його хряцнули під коньячок і вино:





На третій день ми поїхали на найбільше місцеве озеро – Світязь. Воно дійсно велике – завширшки в 5.3 км, а завдовжки 9.5 км. Найглибше місце – 68.4 метра!!! А в середньому близько 7-ми метрів.

Побувавши на Світязі ми знайшли людей в кого орендувати човен, та розпитали про рибалку. Таким чином запланували собі на наступний ранок рибалочку. Отакі мальовничі дороги навколо озера і я не втримався, щоб не зробити фотку з нашим клубним логотипом:

А ще ми взнали від хазяйки будиночків, що якщо нам ліньки платити по 10 грн за літрову баночку чорниці, яка якраз там найпопулярніша в ту пору, то ми можемо нарвати її в лісі прямо поряд з будинком. Ми спробували, дійсно в лісі цілі килими чорниці, щоправда порядком визбираної місцевими жителями:



Але вирішили, що для отримання більшого задоволення і меншої кількості комариних укусів краще таки ту ягоду купувати. Оце гарна лісова дорога до санаторію «Лісова пісня»:


Наступного ранку двинулись на рибалку на озеро Світязь.

Рибак, який обіцяв нам показати місця, де сильно ловиться риба, видно трошки проспав. Тож ми самі знайшли місце під кущиками де досить жваво клювали невеличкі окунці і маленька плотвичка.

Потім до нас підпливла місцева інспекція заповідника і перевірили на наявність квиточків на вилов риби. Квитків в нас, звичайно, не було, тому нам довелось купити їх на місці по 2 грн з чоловіка. При цьому ми взнали, що якби ми купували їх в кіоску на березі, то вони б нам обійшлись по 3 грн. Отака фішка… 
По дорозі назад жіноче населення лодки примусило нас завернути ближче до камишів, де росли гарненькі білі лілії. Що ми там робили з тими ліліями говорити не буду, бо вони ніби записані в червону книгу.

Ввечері ми відвідали баньку з неодмінним купанням в озері:

Коротше, в цілому прикольно відпочили і розслабились. Є, звичайно, багато недоліків в плані відпочинку в тих краях, але для мене особисто основним недоліком була погода. Все інше відносно.
28-го червня ми покинули Шацьк і двинулись в сторону кордону, з метою відвідати героїчне місто Брест. Але на кордоні з Білорусією нас завернули наші ж прикордонники, бо авто, яким я керував не моє, а керую ним по довіреності. Так що зважайте, за кордон не виїдеш на машині по довіреності і навіть з тимчасовим техпаспортом. То ми розвернулись і поїхали в Київ.
По дорозі в Київ, на виїзді з Шацьку, нас зустріла сила силенна авто, - населення міст прямувало масово відпочивати на оазисах природи. Чомусь в мене склалось враження, що якщо вони не зважають на ПДР і їздять по зустрічній смузі так, то і правил поведінки на природі вони теж не будуть сильно слідувати. Урбан піпл, відпочивайте за кордоном – бережіть природу України.